Як виховувати творчу особистість:

• завдання сучасної школи

• орієнтація на активну творчу особистість у парадигмі сучасної освіти

•  розробка проекту розвитку особистості, її самореалізації та удосконалення

• відмінності між творчістю та ерудованістю

• методи діагностики та розвитку креативності

•  шляхи виявлення загальної творчої обдарова­ності дитини

• методи й прийоми стимулювання та регулю­вання розвитку пізнавальних здібностей

• роль сім'ї у вихованні та розвитку творчої об­дарованості дитини

  ФЕНОМЕН ДИТЯЧОЇ  ТВОРЧОСТІ

                  Креатив­ність можна розглядати як        основу продуктив­ного розвитку дитини, як      потенціал, що забезпечує його зростання,    властиве так чи інакше кожній дитині. А результат — дитяча творчість, тобто той       рівень оволодіння соціаль­ним досвідом, для        якого характерні самостій­ний вибір         спрямованості його діяльності, вміння виробляти новий продукт.

РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ  В РОЗВИТКУ   КРЕАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

Потенційна творчість, як свідчать    психологічні дослідження, притаманна  кожній дитині.

Завдан­ня вчителя  створювати умови, за яких схильність                   

дітей до нового не­стандартного  мислення, бажання самостійно                             

вирішувати поставлені завдання можуть розвинутися.

ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ

КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

ПОГОВОРИМО ЯК КОЛЕГИ ПРО...

 За свідомий вибір професії

         Ця методика може застосовуватися як для підлітків, так і для дорослих.

Гарні результати отримують при використанні даної методики з метою профорієнтації осіб, що змінюють професію

Концепція наукового психолого-педагогічного проекту

 «Вибір успішної професії»

ПРОФЕСІЙНА ОРІЄНТАЦІЯ УЧНІВ В КОНТЕКСТІ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ

         Серед базових рис особистості, які свідчать про громадянську позицію людини та її суспільну значущість,

визначають потребу в активній трудовій діяльності (працьовитість), в оволодінні певною професією,

вміння включатись у сучасні виробничі відносини, ставлення до праці як вищої цінності держави.

Саме тому перед школою стоїть завдання створити дієву систему підготовки нової генерації до

адекватної інтеграції в сучасний ринок праці.

Гармонійний розвиток особистості

         Особливу увагу сучасна педагогічна практика приділяє вирішенню завдань цілісного гармонійного розвитку особистості,

тобто рівномірного інтелектуального, фізичного, духовного зростання дитини на основі її потенційних здібностей та інтересів.

ПОСТУП ОСОБИСТОСТІ ДО ВІДДАНОСТІ ЧЕСНОТАМ

Виховання духовно зрілої особистості, для якої поняття добра, справедливості, совісті, обов'яз­ку набули непохитності,

стали власними ціннісними орієнтирами, - головна мета сучасної освіти. Однак досягнення її - справа надзвичайно складна.

ГУМАННА ПЕДАГОГІКА

«Усе шкільне навчан­ня та все шкільне життя повинні бути просякнуті розумним, релігійним і мораль­ним елементом. У школі повинна панувати серйозність, яка допускає гумор, але не перетворює справи в нього, справедливість без зачіпок, доброта без слабкості, порядок без педантизму й, найголовніше, постійна розумна діяльність. Тоді добрі почуття й устремління самі розвинуться в дітей, а задатки поганих схильностей, раніше набутих, трохи зрівняються. Цей, так би мовити, гігієнічний вплив школи діє непомітно. Але надзвичайно сильно та міцно. Він набагато важливіший того па­тологічного впливу, який чинить школа заохоченнями, покараннями та моральни­ми настановами».

                   ІМІДЖ УЧИТЕЛЯ

         Характерна для нашого часу тенденція  вчитися, підвищувати свою педагогічну майстерність є особливо актуальною

для педагога-професіонала, творча індивідуальність якого повинна проявлятися не тільки в бажанні створювати щось нове,

але, перш за все, у здатності змінювати самого себе.

ІМІДЖ ШКОЛИ

         Імідж навчального закладу—це його емоційно забарвлений образ, що, закріпившись у масовій свідомості,

транслюється в зовнішнє середови­ще. Сьогодні позитивний імідж школи відіграє роль додаткового ресурсу

управління й розвитку. Метою створення іміджу школи є підвищення її конкурентоздатності на ринку освітніх послуг.

Система роботи зі створення розвиваючого освітнього середовища.

...У природі немає дитини безталанної, ні на що Не здатної. Кожному можна дати щастя творення,

кожного треба вивести в люди!

Прагнення відкриття народ­жується ще на шкільній лавці. Уже в початковій школі можна зустріти таких учнів, які не задо­волені працею

тільки за шкіль­ним підручником, які читають спеціальну літературу, шукають відповіді на свої питання.

Відштовхуючись від ідеї ве­ликих мислителів-гуманістів ми­нулого і джерел народного вихо­вання, В. Сухомлинський сформу­лював

педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на об'єктивні закони і закономірності:

«Основою концепції є повага і довір'я до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Це перший наріжний ка­мінь

педагогічної системи  — якби не він, система ви­явилася б паперовим картковим будиночком...

Серед вогників інтелектуаль­ної культури, які сяють навколо школяра, вчитель мусить бути

найяскравішим вогником — це другий наріжний камінь  пе­дагогічної системи закладу...

Методи самоорганізації особистості

Навчання самоорганізації — це складний, багатогранний процес, що вимагає особливої специфіки

педагогічного керівництва, кваліфікованої допомоги учням у цілому комплексі питань становлення особистості.

Ми радимо собі

Посередній учитель розповідає,

Хороший учитель пояснює,

Кращий учитель демонструє,

Великий учитель надихає.

Методологічно-психологічна  основа  оцінювання навчальних досягнень

У практиці, особливо в моло­дих педагогів, виникають специ­фічні труднощі щодо оцінювання знань, зокрема:

•  суб'єктивний характер оці­нювання вчителем нестандарт­них відповідей чи результатів ро­боти;

•  наявність рефлексу солідарності, коли вчитель намагається     допомогти учневі під час відповіді. Оцінка стає способом установлення добрих стосунків із учнем;

 • орієнтація не на реальний    результат навчання конкретного учня, а на його порівняння  з іншим учнем. Таке оцінювання  психологічно дуже небезпечне, оскільки не враховує, якою ціною   здобуваються знання;

  • відсутність чіткої системи в оцінюванні, орієнтація на випад­кові чинники;

• оцінювання учня незалежно від життєвих обставин: «Якщо  учень прийшов на урок, то має працювати, як усі»;

•  безпосереднє «виховання» дитини через оцінку. Наприклад, оцінюють те, що вона забула вдо­ма зошит чи ручку, погано поводилася на уроці;

•  формування в дитини залежності від оцінки. Учитель на­віює учневі думку, що він не гід­ний високої оцінки, і учень, який хоче змінити свою оцінку, докла­дає значних зусиль, яких учитель не помічає.

Основні завдання психоло­гічного супроводу навчально-виховного процесу:

а) сприяти створенню умов для узгодженої діяльності, успішного розв'язання завдань, досягнення цілей, які разом висувають учас­ники НВП;

б) сприяти створенню середо­вища, де учасники освітньо-ви­ховного процесу:

*усвідомлюють і орієнтуються на конкретні цілі й ясне бачення майбутнього;

•  кожен реалізує свою роль, обов'язки і функції;

• діє чітка взаємовідповідальність;

•  триває постійне вдоскона­лення, колектив відкритий для нових ідей, новітніх педагогічних технологій, які спільно вивчає, обговорює,

пристосовує до конк­ретних умов закладу, обмінюється ідеями, створює спільний досвід роботи;

•  формується чітке уявлення основних складових компетенцій; колектив учителів, батьків, учнів усвідомлює свої стратегічні пере­ваги,

варіанти досягнення цілей .

Компетентний учитель-компетентний учень

Учитель учиться все життя. Рівень професійної компетентності вчителя — це його знання, уміння, особистий досвід.

Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна

компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.

ЯК ЗНАЙТИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ?

 ВЧИТЕЛЬСЬКІ РОЛІ

Озброївшись знанням методичних прийомів, спро­ектувавши навчальні завдання, продумавши завдання на соціалізацію навчання і спочатку будучи фахівцем у своєму предметі, вчитель заходить до класу і... зустрі­чає, мовчазну відсіч або галасливе небажання працюва­ти на уроці. У чому проблема? Що збентежило ваших учнів або що викликало недовіру? Особливо важливим є перший урок, урок вашого знайомства з майбутніми учнями. Як задати діловий тон у спілкуванні? Як по­будувати стосунки з класом так, щоб, ,не впадаючи в крайнощі (від муштри і солдафонства до. «мені сіли на шию»), створити атмосферу співпраці? Як знайти ту золоту середину між ролями «дресирувальника», «клоуна» і «робочого коня», що є триєдиною складо­вою поняття «досвідчений учитель»?

Мотиви — це складне, багаторівневе, внутрішнє психічне утворен­ня, що акумулює інтереси, потреби, схильності, уявлення, потяги, очікування значущих для особистості результатів її діяльності. Мотиви можуть бути різними (економічними, соціальними, пізнавальни­ми тощо), але вони виникають тільки у процесі складної внутрішньої психічної діяльності власне суб'єкта. Учителі прагнуть використовувати всі мотиви для того, щоб забезпечити залучення учнів до навчання, але переважно зосереджують свої зусилля на формуванні пізнавальних мо­тивів, тобто таких, що викликані інтересом власне до процесу навчання. Але найбільша проблема полягає в тому, що «...не можна зовні у процесі виховання формувати мотиви, на що сподіваються багато педагогів. Мо­тив — складне психічне утворення, яке повинен побудувати сам суб'єкт. Учителі не можуть формувати мотиви. Вони можуть тільки вплинути на формування в учнів мотиваторів (інтересів, схильностей, моральних норм, життєвих принципів тощо), які використовуватимуться суб'єктом для самоформування мотивів».

РОЗУМІННЯ СЕБЕ (тренінг)

( запитання для бесід, диспутів, для звернення до особистості учня оцінки своєї поведінки,

рішень, суджень, формування вдумливого ставлення до оточуючих)

Районний етап олімпіади з трудового навчання.